Якщо є щось, у чому, як ми вважали, ми можемо бути впевнені, то це те, що час рухається тільки в одному напрямку. У будь-якому випадку ця точка зору була превалюючою, поки дослідниця психологиня Еллен Лангер не розбила її вщент одним-єдиним ефектним ударом.
У 1979 році Лангер розробила експеримент тривалістю на тиждень за участю групи 75-річних чоловіків. Цим людям похилого віку не було відомо про характер експерименту практично нічого, за винятком того, що вони проведуть тиждень у притулку і що вони не повинні брати з собою фотографії, газети, журнали та книги менш ніж двадцятирічної давності.
Коли всі учасники прибули, їх зібрали в кімнаті і сказали, що протягом наступного тижня вони повинні робити вигляд, ніби зараз на дворі 1959 рік – той час, коли цим 75-річним чоловікам було лише 55 років. Їм треба було одягатися і поводитися так, як тоді, і їм видали ідентифікаційні картки із фотографіями їх 55-річних. Протягом цього тижня вони мали розмовляти про президента Ейзенхауера та про події зі свого життя, що відбулися на той час. Деякі з них почали говорити про свою стару роботу зараз, ніби вони не йшли на пенсію. На журнальних столиках було розкладено номери Life та Saturday Evening Post за 1959 рік. Загалом було зроблено все для того, щоб ці люди побачили навколишній світ крізь призму 55-річного віку.
Лангер – нетипова психологиня. Протягом ось уже майже сорока років вона ставить під сумнів очікування наукової спільноти вельми нетривіальними способами. Залишаючись вірною собі, у цьому випадку вона перевіряла одну справді радикальну гіпотезу. Вона хотіла довести, що наша «ментальна конструкція» – те, якими ми вважаємо себе – безпосередньо впливає на фізичний процес старіння. Лангер сформулювала це трохи інакше, але фактично вона заявила, що, зміщуючи точку опори і важіль цих 75-річних людей похилого віку, вона може змінити «об’єктивну» реальність їхнього віку.
Саме це й сталося.
Перед початком експерименту піддослідних протестували за всіма тими аспектами, які, як ми припускаємо, з віком погіршуються: фізична сила, постава, сприйняття навколишнього світу, когнітивні здібності та короткочасна пам’ять. Після закінчення експерименту у більшості людей похилого віку відзначалося поліпшення по всіх пунктах: вони стали набагато гнучкішими, у них покращилася постава і зросла м’язова сила рук. Їхній зір покращився в середньому майже на 10%, як і їх результати з тестів на пам’ять. У більшості ніж половини учасників виріс і коефіцієнт інтелекту, який, як вважалося, незмінний з юних років. Вони змінилися навіть зовні: випадковим людям, які нічого не знали про цей експеримент, показали фотографії учасників до і після дослідження і попросили приблизно визначити їхній вік. Відповідно до цих оцінок випробувані після закінчення експерименту виглядали в середньому на три роки молодше, ніж до його початку. Це спростовувало всі загальноприйняті уявлення про психологію старіння і наводило на інші висновки щодо можливості способу мислення формувати дійсність.
Наша зовнішня «дійсність» набагато більш піддатлива, ніж багато хто з нас думає, і набагато більш залежна від очей, якими ми її бачимо. З правильним мисленням наша здатність формувати цю дійсність (отже, і результати наших дій) зростає багаторазово.
Написати коментар